Другокурсники ІСП «Запорізький металургійний фаховий коледж ЗНУ» відвідали вже другий показ документальних фільмів із прав людини в межах 22 Мандрівного фестивалю Docudays UA в Запоріжжі.

 
У місті фестиваль уже завершився, але розмови про побачене точно триватимуть довго.

Цього разу ми дивилися нову короткометражну стрічку Антоніо Лукіча «Як пройшли мої літні канікули?» (Україна, 2024).

  
Фільм, який починається зі знайомого всім шкільного твору, перетворився на щиру розмову про те, як підлітки з різних регіонів України переживають сьогодні свої літа - між війною, дорослішанням, надіями та мріями.

Лукіч, відомий за «Мої думки тихі» та «Люксембург, Люксембург», знову тонко й уважно дивиться на героїв - не як на статистику чи «покоління війни», а як на живих, сміливих, смішних і ранимих підлітків.

Після перегляду ми провели коротке анонімне опитування: що потрібно молоді для щастя і що вони мріють зробити після перемоги? І відповіді - дуже промовисті.

Що потрібно для щастя?

Найчастіше повторювалися:

• - мир,
• - тиша й спокій,
• - сім’я,
• - друзі,
• - базові речі - поїсти й поспати,
• - відпочинок,
• - свобода.

І були дуже підліткові, теплі й щирі відповіді: «дорога, волейбол, друзі», «лампа бажань і костюм чарівника», «щоб мої проєкти стали популярними», «опалення» - бо реальність зараз інша.

Що зроблю після війни? 

• - «Поїду у Київ та помандрую Україною».
• - «Піду на концерт».
• - «Влаштуюсь на хорошу роботу».
• - «Хочу поїхати з командою в інші міста, за кордон».
• - «Жити як раніше».
• - «Подорожувати Україною і світом».
• - І хтось чесно написав: «Коли закінчиться - тоді й вирішу».

У багатьох відповідях знову звучало те саме слово - мир.

Такі розмови і є сенсом Мандрівного Docudays UA - бачити, чути, думати й шукати відповіді разом.

  
Дякуємо студентам за відкритість і щирість!

  
І дякуємо Антоніо Лукічу за кіно, яке допомагає краще зрозуміти себе й нашу реальність!